ВІДЩІПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДЩЕПНУ́ТИ, епну́, е́пнеш, док., перех. Знімаючи защіпку, відчиняти. Відщепнула [Явдоха] йому двері, кличе його (Кв.-Осн., II, 1956, 202); Пізнала й Галя Чіпку; хутенько побігла до хвіртки, одщепнула (Мирний, II, 1954, 231); Коваль Максим підскочив до вікна, що виходило в садок, і тихо одщепнув його (Юхвід, Оля, 1959, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 666.