ВІЗАВІ́. 1. присл. Один проти одного; навпроти. Отак сидів він, візаві з нею (Кач., II, 1958, 228).
2. невідм., ч. і ж. Той, хто перебуває навпроти. Він заглибився в якісь папери, надавши своєму візаві можливість говорити про що завгодно (Ю. Янов., І, 1958, 543); * Образно. — Ось мій нинішній візаві, — і він, обернувшися лицем, говорив так, щоб чув його й президент, що йшов зараз за ними (Фр., VII, 1951, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 667.