ВІКОВИ́Й, а, е. 1. Пов’язаний з певним відрізком життя людини, тварини, рослини. За спостереженнями ряду радянських авторів, світлова чутливість залежить від вікових особливостей (Рад. психол. наука.., 1958, 12); Є види спорту, в яких вікова різниця не відіграє великої ролі. Наприклад, плавання,.. настільний теніс (Рад. Укр., 26.V 1962, 4); Вікові ступені рослини.
2. Який живе, існує протягом багатьох віків. То буря порається, вікові дуби валя, мов пруття! (Кв.-Осн., II, 1956, 413); Це був чудовий, віковий ліс (Скл., Святослав, 1959, 13); // Який існує споконвіку. Вікові зелені кручі В осінній обнові (Мал., І, 1956, 197); Поцокували солдатські підкови по віковім камінню, на яке ще досі ніхто не ступав (Гончар, І, 1954, 93); // Який триває віками, дуже довго. Не такої йому [кріпацтву] ждалося волі. Воно ждало за свою вікову працю шматка дарової землі (Мирний, IV, 1955, 213); Жовтнева революція, найграндіозніша щодо масштабів, найглибша щодо своїх завдань і цілей, здійснила вікові сподівання трудящих (До 40-річчя Вел. Жовтн. соц. рев., 1957, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 672.