ВІЛЬШИ́НА, и, ж. 1. Те саме, що ві́льха. Проліски лізли крізь корені вільшин (Щог., Поезії, 1958, 426); Як п’янко пахне зів’яле листя вільшини, орішини, дуба (Горд., II, 1959, 260).
2. збірн. Вільхові зарості; вільшняк. За водою лука, далі лозові корчі, вільшина (Фр., II, 1950, 25); Човен з розгону увійшов у вузенький рукавчик, під шатро вільшини (Вол., Сади.., 1950, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 676.