ВІНШУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех., рідко. Те саме, що поздоровляти; вітати. Віншують гості, подарунки виймають, розв’язавши клунки: "Твоїм добром — тобі ж чолом!" (Л. Укр., І, 1951, 280); Наперекір усім паничам співав у той день Данько, стоячи з хлоп’ятами на хорах, відспівуючи Ганнине дівоцтво, віншуючи молодих зі щастям, що вже гряде… (Гончар, Таврія.., 1957, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 678.