Що oзначає слово - "вірити"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ВІ́РИТИ, рю, риш, недок. 1. у що та без додатка. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. [Хвора:] Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Л. Укр., І, 1951, 118); Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (Рильський, І, 1956, 84); // у кого. Бути впевненим у кому-небудь, вважати когось гідним довір’я. Я знаю тебе [Галю],.. я вірю в тебе навіть тоді, коли, певне, ніхто інший не вірив би (Л. Укр., III, 1952, 680); Іван Франко вірив у свій народ (Тич., III, 1957, 165).

2. у що, чому та без додатка. Приймати щось за правду. І почне їй усякі теревені правити, розважаючи її; то, сердешна, хоч і не зовсім, а часом було трошки стане вірити (Кв.-Осн., II, 1956, 454); Пріська не знала, чому вірити, кого слухати (Мирний, III, 1954, 16); Ні разу я і в лютому вогні В передчуття не вірив на війні (Підс., Поеми, 1954, 5).

3. кому. Мати довір’я до когось. Я чогось ні на крихту не вірю йому, коли він що каже (Коцюб., III, 1956, 181); [Гайдай:] Як собі, вірять йому товариші: з тих він, що голову дасть відрубати, аби лиш революція жила! (Гончар, Таврія.., 1957, 301).

Ві́рити на сло́во — вірити лише словам, без будь-якого фактичного підтвердження. [Диякон:] Усі ми здавна знаємо Прісціллу і можемо їй вірити на слово (Л. Укр., II, 1951, 410); Не ві́рити свої́м (вла́сним) ву́хам — дивуватися, почувши щось. — Що ви кажете? — не вірила вона, власним вухам (Коцюб., І, 1955, 318);

Не ві́рити свої́м (вла́сним) оча́м — дивуватися, побачивши щось. Жандарм зразу сам своїм очам не вірив (Фр., II, 1950, 28); Само́му собі́ не ві́рити — сумніватися в правильності сприймання чогось. Наум дивиться і сам собі не вірить, чи се він, чи не він (Кв.-Осн., II, 1956, 66).

4. Бути релігійним; вірувати. — Адже й гяури вірять в аллаха!.. (Коцюб., І, 1955, 287); Інститут мав свою церкву. Ходити до неї слід було.. обов’язково. Тут я й перестав вірити в бога, в чому й признався на сповіді законовчителю отцю Олександрові, єдиній ліберальній людині з усіх наших учителів (Довж., I, 1958, 14).

5. тільки 2 ос. одн. і мн. Вставне слово, що вживається для більшого переконання того, до кого звернена мова. [Xимка:] Вірите, — часом шматка ..хліба недоставало [не вистачало] (Мирний, V, 1955, 221); — Голова в мене розболілась так, що, вірите, ледве до ліжка доплентався, — скривився Макар Іванович (Коцюб., I, 1955, 166); — А миршавий який, старий, нещасний! От у нас був командир. — І ти не можеш заспокоїтись? — Віриш, убив він мене, цілий тиждень не спатиму (Ю. Янов., II, 1958, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 680.