ВІ́РНИЙ, а, е. 1. Який заслуговує довір’я; постійний у своїх поглядах і почуттях; відданий. — Усе буде, як кажеш, — промовила вірна, віддана дружина (Вовчок, І, 1955, 364); І я учитимусь як слід, і буду вірним сином найкращої на цілий світ моєї Батьківщини! (Забіла, Одна сім’я, 1950, 30); // Який відзначається відданістю. Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вірної любові! (Стар., Поет. тв., 1958, 33); От так маєш! За тридцятилітню вірну службу така заплата (Фр., II, 1950,102); // чому. Який незмінно дотримується чого-небудь, не зраджує. Вірна заповітам В. І. Леніна, Комуністична партія Радянського Союзу розглядав будівництво комунізму в нашій країні як своє велике інтернаціональне завдання (Ком. Укр., 10, 1966, 9).
Бу́ти (лиша́тися і т. ін.) ві́рним собі́ — лишатися таким, як і завжди; бути незмінним. Старий генерал, якого сусіди вважали "червоним" і небезпечним, завжди лишався вірним собі (Коцюб., II, 1955, 383).
2. розм., рідко. Те саме, що пра́вильний 1; правдивий, точний. А шлях наш — вірний, бо це — шлях, до якого рано чи пізно неминуче прийдуть і всі інші країни (Ленін, 33, 1951, 131); — Краще давай я постукаю і послухаю тебе, і тоді ми поставимо вірний діагноз (Ів., Вел. очі, 1956, 35).
3. розм., рідко. Те саме, що немину́чий; певний. Погнали його на вірну смерть, скласти свою.. голову (Цюпа, Три явори, 1958, 15).
4. у знач. ім. ві́рні, них, мн., рел. Про людей, які неухильно дотримуються догматів якоїсь віри, релігії; правовірні. [Прісцілла:] Не можна, друже, нам, християнам, слухати прохання [не ходити на зібрання], бо то ж інакше половина вірних одкинутися мусила б од віри (Л. Укр., II, 1951, 381); На небі, кажуть папи, для вірних, для римо-католиків — самий рай… (Вишня, І, 1956, 456).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 680.