ВІ́СНИЦЯ, і, ж. Жін. до ві́сник 1, 2. Кілька разів Саня сама відносила протоколи аналізів до цеху, і там зустрічали її, мов вісницю перемоги (Шовк., Інженери, 1956, 103); Люблю, як темний ліс заграє на кордоні, І перші вісниці шумливої весни — Чарівні ластівки в своїм веселім дзвоні До нас спускаються з ясної вишини (Фомін, Вибр., 1958, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 684.