ВІСТОВНИ́К, а, ч., рідко. Те саме, що вісту́н. [Головнокомандувач:] Ось вістовник. біжить із гір..; Якби він нам приніс хорошу вість! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 405); Ворони крилаті Летіли здалеку, червоного вина Жадні напитися, вістовники недобрі (Рильський, Поеми, 1957, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 685.