ВІТРИ́ЛЬНИК, а, ч. Судно з вітрилами. Новий вітрильник гордо, як білокрилий лебідь, пристав до берега (Донч., II, 1956, 513); Море лежало гладеньке, порожнє. Потім на обрії з’явився вітрильник (Дмит., Наречена, 1959, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 688.