ВІТРУВА́ТИЙ, а, е. 1. Легковажний, непосидющий. Вітруватий Дяченко таких підібрав собі й січовиків і вплав на конях пішов через Дніпро (Ле, Ю. Кудря, 1956, 86).
2. розм., рідко. Із тріщинами в корі (про дерево).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 689.