ВІТРЮГА́Н, а, ч. Те саме, що вітрюга́. Злі вітрюгани шарпають, рвуть цупке обмерзле гілля (Цюпа, Назустріч.., 1958, 5); Пізнього січневого вечора ніхто не хотів виходити на вулицю, на пронизливий вітрюган (Донч., II, 1956, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 689.