ВІ́ХТИК, а, ч. Зменш. до ві́хоть 1, 2. Бідахи подорожні, як і ми самі, позатулювали [шибки] віхтиками та газетними папірцями (Барв., Опов.., 1902, 26); Малий [Віктор] так старався, так пихтів, тягаючи за ними крейду або віхтик, що цілком заслуговував бути повноправним членом їхнього товариства (Ів., Таємниця, 1959, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 690.