ВІ́ЩО 1, уроч. Присл. до ві́щий 1. * Образно. Крикнула вісниця-птиця. Віщо шумить очерет (Рильський, І, 1956, 211).
ВІ́ЩО2. Знахідний відмінок займенника що; уживається після прийменників за, про, через та ін. Звісно вже, що дівчина не вважає ні на віщо, полюбивши (Вовчок, І, 1955, 280); Мені кортіло зразу довідатись, за віщо він дістав звання героя (Смолич, III, 1959, 445).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 693.