ГА́БІТУС, а, ч., спец. Зовнішній вигляд тварин, рослин, гірської породи, а також людини. Загальний габітус фауни з узбережної фації евксинських відкладів у західній частині Причорноморської западини тотожний з аналогічними фаунами плейстоцену середнього Придніпров’я (Геол. Укр., 1959, 359); Вторинний кварц з’являється серед роговикового у вигляді окремих монокристалів (0,05-0,70 мм) короткопризматичного габітусу (Геол. ж., XX, 4, 1960, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 8.