ГА́ВКАННЯ, я, с. Дія за знач. га́вкати і звуки, утворювані цією дією. Враз знадвору почулось несамовите гавкання (Коцюб., І, 1955, 244); З радісним гавканням плигав Волохан навколо нерухомого Тико (Трубл., I, 1955, 273); * Образно. Дві доби тривав пекельний гуркіт, хрипке гавкання зеніток (Жур., Звич. турботи, 1960, 178); * У порівн. Мене манило мучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких молотів, мов гавкання злющих, великих та похриплих псів (Фр., IV, 1950, 463).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 8.