ГА́ДОНЬКА, и, ж. Пестл. до га́дка. Уживається перев. у сполученнях: гадки-гадоньки, думки-гадоньки.
◊ Думки́-га́доньки гада́ти — те саме, що Ду́мати ду́му (ду́ми, ду́мку) (див. ду́мати). Біля милої сидів я. Думки-гадоньки гадав (Л. Укр., IV, 1954, 103); [І] га́доньки (га́дки-га́доньки, ду́мки-га́доньки) [собі́] не ма́ти — те саме, що [І] га́дки (в га́дці) [собі́] не ма́ти (див. га́дка). Хортів годуємо, спускаєм. І гадоньки собі не маєм, Гниєм самі, себе не бачим (Шевч., II, 1953, 501); Свої ягнята і телята На полі вольнім вольно пас Чабан, було, в своєму раї. І гадки-гадоньки не має, Пасе, і доїть, і стриже Свою худобу та співає… (Шевч., II, 1953, 351); А калина з ялиною,.. Мов дівчаточка із гаю Виходжаючи співають.. Думки-гадоньки не мають, В’ються-гнуться та співають (Шевч., II, 1953, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 11.