ГАДЮ́ЧКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до гадю́ка 1. —Диви, яка чудесна червоненька гадючка! (Досв., Вибр., 1959. 56); * У порівн. Батіг в’ється за ним по землі, наче гадючка (Коцюб., II, 1955, 58); Потічок, що біг досі вузенькою гадючкою, розливається тепер в широке плесо (Хотк., II, 1966, 49).
◊ Закида́ти (пуска́ти) гадю́чку — говорити або робити неприємності. Здається і дружить, а гадючку пустив (Укр.. присл.., 1955, 152); Се так на мене закидала [Одарка] гадючку, а я… наче мені невтямки (Вовчок, VI, 1956, 263).
2. перен., розм., рідко. Те саме, що змі́йка 4. На сукняній сорочці поблискували металеві гадючки (Панч, Синів.., 1959, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 11.