ГАЗЕ́ЛЬ 1, і, ж. Тварина родини антилоп, швидка, з тонкими і довгими ногами. Вона ішла… мені ж здавалось, що газель. Поміж кущами кроком полохливим, Назустріч бистринам бурхливим, Униз спускається зі скель (Олесь, Вибр., 1958, 87); [Козеліус:] Воєвода вертається з Дівочої гори, Де бавився шляхетним полюванням На кабанів та на газель лісових (Коч., І, 1956, 450); * У порівн. [Елеазар:] Шукаймо ж, браття., до святині шляху так, як газель води шука в пустині (Л. Укр., II, 1951, 146).
ГАЗЕ́ЛЬ2, і, ж. Віршова форма поезії народів Сходу, що складається з 10-12 двовіршів, об’єднаних однією римою, яка повторюється в кожному парному рядку. Неписьменні язгульомці, ванчці і рушанці біля нічних вогнищ читали нам вірші Сааді з "Бустану", газелі Хафіза (Літ. Укр., 29.V 1962, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 13.