ГАЗЕ́ТА, и, ж. Періодичне, перев. щоденне, друковане на великих аркушах паперу видання, яке містить різноманітні матеріали про поточні події суспільно-політичного, культурного та економічного життя. Газета для людини, що вікна для хатини (Укр.. присл., 1955, 380); — Кортить прочитати газету, щоб бути в курсі світової політики (Ю. Янов., І, 1958, 309).
Жива́ газе́та — самодіяльна газета у вигляді фейлетонів, гуморесок і т. ін. на злободенні, перев. місцеві теми, яка читається з естради або зі сцени на вечорах художньої самодіяльності; Світлова́ газе́та — самодіяльна газета, пристосована для читання з допомогою проекційного ліхтаря. — Молодець Бурячок, — сказав він. — Це чудовий матеріал для світлової газети (Донч., І, 1956, 78); Стінна́ газе́та — рукописна або машинописна газета — орган місцевої громадської організації установи чи підприємства, яка вивішується на стіні тільки в цій установі чи на цьому підприємстві. На кожному промисловому підприємстві, в цехах заводів і фабрик, на будівельних площадках, в усіх колгоспах і радгоспах, в учбових закладах і радянських установах виходять стінні газети (Рад. Укр., 15.XII 1956, 1); — Що це ви, хлопці, записарювали всі? — А це ж, тату, стінну газету пишемо (Головко, II, 1957, 105).
◊ У́сна газе́та, ірон. — поширення різних новин і чуток з уст в уста. Випадків вимордування орендарів [орендарів] із усіми [усіма] їх родинами було багато.. І мужики знали про них з усної газети (Фр., VIII, 1952, 387); Ходя́ча газе́та, ірон. — про людину, яка поширює різні новини і чутки.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 13.