ГАЛАСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., діал. Сильно кричати. Еней на старших галасає (Котл., І, 1952, 288); [Захарко:] Іди, Домко, в хату та погодуй дитину: там так галасає, аж посиніло! (Кроп., І, 1958, 162); Вночі я схоплювався і несамовито галасав, бо снилися страшні сни (Минко, Моя Минківка, 1962, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 19.