ГАРЕ́М, у, ч.
1. Жіноче приміщення у будинку багатих мусульман. Грек розказував про східні гареми, про афінських грекинь (Н.-Лев., І, 1956, 344); Стоять з гарему звалища сумні. Садок і башта, тут в колишні дні Вродливі бранки вроду марнували (Л. Укр., І, 1951, 71).
2. перен. Мешканки цього приміщення, жінки багатого мусульманина. Саул, не будучи дурак, Набрав гарем собі чималий Та й заходився царювать (Шевч., II, 1953, 352); * Образно. Червоний півень, схожий на сердитого турка в чалмі, .. щось тривожне крикнув на курячий гарем (Тют., Вир, 1960, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 31.