ГАРИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Сердито покрикувати; бурчати. Знаю, що так не минеться — буде гарикати [Мотря] під дверима, буде витівати, поки не зволоче мене з ліжка (Вас., II, 1959, 266); // на кого. Христя довго ще гарикала на Мар’яну, але та вже нічого не чула, не слухала (Вирган, В розп. літа, 1959, 315); Іван Панасович відпросився в голови повіткому на кілька днів у Новобугівку, щоб побути разом з Мірошниченком. За це навіть жінка.. не гарикала на нього (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 31.