ГА́РКІТ, коту, ч., розм. Те саме, що га́ркання. Всюди рух, гамір, крики, гаркіт пили, стук топорів (Фр., І, 1955, 154); Постріл її [бронебійки], порівняно з потужним важким гаркотом танків, пролунав блідо, тонко, майже тендітно (Гончар, І, 1954, 340).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 31.