ГАРМОНІЗА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Створення акордового супроводу до якої-небудь мелодії. Принцип добору й гармонізації народних мелодій, функції музики в обох цих творах ["За Неман іду", "Не ходи, Грицю.."] однакові (Укр. клас. опера, 1957, 103).
2. Музичний твір, створений на основі запозиченої мелодії. Лисенко перший своїми гармонізаціями, надрукованими в численних його збірках, подав самоцвіти нашого мелосу в золотій оправі тогочасної музичної мислі (Рильський, III, 1955, 358); Хори в "Катерині" — чи не найкращі щодо якості музики. Найчастіше це гармонізації народних пісень (Укр. клас. опера, 1957, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 32.