ГАРМОНІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Стос. до гармонії (див. гармо́нія1 1). Створюючи мелодичну основу пісень, самодіяльні композитори (або творчі колективи) часто запозичують професіональні прийоми гармонічної структури твору (Мист., 6, 1955, 10); Поряд з мелодичним слухом існує слух гармонічний, який характеризується відчуттям у співзвучності кількох висот в одному тембрі (Рад. психол. наука.., 1958, 16).
2. рідко. Те саме, що гармоні́йний 2. [Макс:] Жодна мускульна робота не обходиться без участі мозку. Наша мета — гармонічний розвиток всієї людини, — і тіла й душі (Коч., II, 1956, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 33.