ГВА́ЛТОМ, присл.
1. Силою, насильно. Грабунком, гвалтом і пожаром На Україну орди йшли, Та кару яструбам-татарам Одважні месники несли (Рильський, Сад.., 1955, 19); — Бога бійтеся, газдо, — хіба ми гвалтом сунемо?! Наші [польські] офіцерики до Румунії крешуть, нам вандрувати а ними не охота. Шукаємо добрих людей, щоб до полону стати (Ю. Янов., І, 1958, 253).
2. діал. Разом, гуртом. Гвалтом прохали на обід (Коцюб., III, 1956, 152); Ховали [Тетяну] гвалтом. Одібрали ключі у титаря, одімкнули церков, взяли мари, корогви (Вас., II, 1959, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 43.