ГВОЗДИ́ТИ, гвожджу́, гвозди́ш, недок., розм., рідко.
1. перех. і без додатка. Бити настирливо, а силою. — Обороняти свої гармати в рукопашному бою, гвоздить прямою наводкою танки й піхоту — для важкої артилерії вже не новина (Кучер, Чорноморці, 1956, 123).
2. неперех., перен. Говорити впевнено, переконливо. Та він-то [квартирант] не дурний. Начитаний — по-книжному так і гвоздить! — правує Рубець (Мирний, III, 1954, 146); // Говорити, вникаючи в суть справи. — Голова, — протягом хвалили [Проценка] старі батьки, — послухай його — не наслухаєшся. І все то не по верхах скаче, а розумним словом глибоко гвоздить (Мирний, III, 1954, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 45.