ГЕ́МОН, а, ч., фам. Те саме, що де́мон; // Уживається, як лайливе слово. — Відчитала їх, гемонів, як сама хотіла, аж полегшало на душі (Гончар, II, 1954, 219); — А решту [грошей].. Антону віддасть, а той проп’є, гемон (Збан., Малин. дзвін, 1958, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 48.