ГЕТЬМА́НЩИНА, и, ж.
1. Напівофіційна назва території Лівобережної України, якою з 1667 по 1764 рік управляв гетьмав. Стоїть одним-одна хатина… З хатини видно Україну І всю Гетьманщину кругом (Шевч., II, 1953, 25); Їде з Січі запорожець В рідну Гетьманщину: Там він кинув батька й матір Та ще і дівчину (Щог., Поезії, 1958, 91).
2. Форма державного управління на чолі з гетьманом. Вважала [частина українського дворянства] гетьманщину найзручнішою для себе формою організації влади на Україні (Іст. УРСР, І, 1953, 459); // Час, коли на Україні була влада гетьманів. Розкоренився й рід Саєнків.. То була здавна, ще за гетьманщини, голодна ненажерлива сарана, котра налетіла з Польщі на вільні степи розкішної України… (Мирний, II, 1954, 107).
3. Контрреволюційна буржуазно-поміщицька диктатура на Україні, встановлена у 1918 році за допомогою німецьких окупантів. То були часи утвердження радянського ладу в робітничо-селянській Росії і часи німецької окупації і гетьманщини на Україні (Смолич, V, 1959, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 58.