ГЕ́ТЬТЕ, виг. Те саме, що геть2 1 (стосовно когось, чогось у множині). Соцькі з вірьовкою до Чіпки..— Гетьте, люди добрі! — крикнув він (Мирний, II, 1954, 185); Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота! (Л. Укр., 1, 1951, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 58.