ГИГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ГИГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.
1. Те саме, що іржа́ти 1. — Коню мій любий, коню хороший, який ти прекрасний, та будуть тебе різати. — А він до неї і гиготить: — Ти,— каже,— дивись, де перша крапля крові упаде, та візьми ту краплю і закопай в саду (Укр.. казки, легенди.., 1957, 171).
2. перен. Голосно і нестримно сміятися; реготати. Карпо зареготався.— Бач, як гигоче… — почав клясти чоловік (Мирний, І, 1954, 274); — Але ж куди мені тепер дітися?.. Домаха вигонить, сусіди гиготять, наче ті жеребці (Кучер, Прощай.., 1957, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 59.