ГИ́ДИТИ, джу, диш, недок., розм.
1. неперех. Випорожнятися. Вона не могла дати собі ради і тільки дивилась, як свині перекидали пійло, місили ногами їжу та гидили (Коцюб., II, 1955, 51); Вона проклинала все, що попадалось їй на очі,— свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пірата, щоб не гавкав і не гидив (Довж., Зач. Десна, 1957, 466).
2. перех. Паскудити, бруднити. Хай з пліч злетить їм голова! Щоб нашу землю більш не гидив гидотний змій, що кров спива (Тич., II, 1957, 110).
3. перех., перен. Паплюжити, плямувати. — Я бачив учителів, що перед молодіжжю опльовували й гидили науку і лаяли саму ту молодіж, яка тиснеться до шкіл і задає їм клопоту (Фр., IV, 1950, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 60.