ГИДЛИ́ВІСТЬ, вості, ж. Абстр. ім. до гидли́вий. Все зле і гидке, що затаюється в чоловічій душі на самому дні, спливло наверх, знялося: і гидливість, і ненависть, і ще щось, чого Христя через хвилину сама злякалася (Мирний, III, 1954, 100); Тасі стало прикро, у неї з’явився дивний настрій — суміш співчуття й гидливості (Дмит., Розлука, 1957, 142); Настя, забувши свою гидливість, обіймає і цілує зморщене, спалене сонцем обличчя (Тулуб, Людолови, II, 1957, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 60.