ГИЛЯ́, рідко ГИЛЬ, виг. Крик, яким відганяють гусей, качок та ін. Ой, гиля, гиля, Гусоньки, на став!.. (Укр.. лір. пісні, 1958, 140); Дідусь посивілий гукає: «Гиля!» Гусяток жене в мураву (Воронько, Тепло.., 1959, 97).
◊ Гиль-гу́си — вживається у знач. дурниця, нісенітниця. Прийшов отой брехун, як заніс гиль-гуси (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 61.