ГИЧ, і, ж., діал. Гичка (у 1 знач.). А картопля народила, аж гич сплітається (Коцюб., II, 1955, 15); Ненажерний довгоносик поїда молодий буряк, гробак корінець ранить, дротянка гич січе, лист всиха (Горд., II, 1959, 14); * У порівн. Нечесане волосся у клоччя збилось і аж пожовкло, як гич у пшенички (Мирний, III, 1954, 130).
◊ Ні (ані́) гич — нічого, ніскільки. [Зінька:] Жалібниць багато, та допомоги ані гич! (Кроп., II, 1958, 20); Двадцять чільних Провідників тих «рухів шкільних» Прикликав [пан], не сказав ні гич, А лиш по черзі простирати Велів і кожному вліпляти По двадцять солених палиць (Фр., X, 1954, 287); — Ну, що це таке мінус вісім, — аж нахиляється до Філенка Федір Васильович. — Гляди, він і цього не знає.. Ні гич не знає! (Мушк., Чорний хліб, 1960, 20); І гич не до ре́чі — зовсім не до речі. Оженитися старому На такій дитині!.. не женися! 1 гич не до речі! (Шевч.. 11, 1953, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 63.