ГЛАВА́1, и́, уроч.
1. ж., заст. Те саме, що голова́ 1. До його кралася змія Крилатая, з сім’ю главами (Котл., І, 1952, 213); Верба сріблиться, наче борода Чи шевелюра на главі пророчій (Рильський, II, 1946, 5).
2. ч. і ж., чого. Той, хто стоїть на чолі кого-, чого-небудь. Минає ніч, простує до садочку Глава арабів, старшина йменитий (Крим., Вибр., 1965, 155); Звістку про наступну зустріч глав урядів СРСР і США вітають багато визначних профспілкових, громадських і релігійних діячів Англії (Рад. Укр., б.УІІІ 1959, 4).
ГЛАВА́2, и́, ж. Розділ книги, статті, що позначається нумерацією або окремим заголовком. Сьогодні задумав писати одну повістину. Главу вже накомпонував, що буде дальше — не знаю (Мирний, V, 1955, 341); Леніна книги і глави — всім мільйонам розкрить (Ус., Вибр., 1948, 10); * Образно. Двадцятий вік, майбутнього провісник, Нову главу історії почав (Дор., Тобі, народе.., 1959, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 78.