ГЛИ́БКА, и, ж., діал.
1. Яма. Отут, ближче до призьби, темніє глибка, в якій літує качка (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 16); Алессандро скинув трупа у глибку (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 529); // Заглибина, ямка. Посеред хати на довбаному стільчику сидить коло обтесаного для ступи пня батько і теслицею вибиває глибку (Стельмах, Хліб.., 1959, 140).
2. Льох, у якому тимчасово утримують ув’язнених. — Та ви самі хоч як його покарайте, хоч у глибку на скілько запріте, все, що хочете — він на те заслужив (Метл. і Кост., Тв., 1906, 121); — Повернулися назад, і сторожа пов’язана, і глибка порожня (Панч, III, 1956, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 82.