ГЛУЗУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. глузува́ти. Настав-таки час, коли замовкло всяке глузування та клепання, а вимовилась вголос честь і дяка справді належна [М. П. Старицькому] (Л. Укр., V, 1956, 141); Стаття [в гітлерівській газеті] викликала серед партизанів сміх і глузування (Шиян, Партиз. край, 1946, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 87.