ГНУ́ТИСЯ, гну́ся, гне́шся, недок.
1. Набирати зігнутої, дугоподібної форми; згинатися. — В руках його дужих весла аж гнуться… (Коцюб., І, 1955, 429); Гнеться вудлище дугою (Рильський, II, 1946, 94); // Згинати, нахиляти свою верхню частину. Гай шепоче, гнуться лози В яру при дорозі (Шевч., II, 1953, 208); Коли поспіє виноград — Додолу гнуться ніжні віти… (Рильський, II, 1946, 27); // Прогинатися під дією ваги; вгинатися. Довгий, широкий стіл гнувся від закусок (Збан., Переджнив’я, 1960, 413) * Образно. Кобзар вшкварив, а козаки — Аж Хортиця гнеться — Метелиці та гопака Гуртом оддирають (Шевч., І, 1951, 78).
◊ Гну́тися в дугу́ — бути покірним; догоджати. Ну, та годі терпіть нам обіду, Перед дворянами гнуться в дугу (Пісні та романси.., II, 1956, 282).
2. Мати властивість згинатися. Гни тоді дерево, коли гнеться, Як воно молоде (Номис, 1864, № 5925); Старі одублі [одубілі] пальці, неначе граблі, не слухались і не гнулись (Н.-Лев., III, 1956, 222).
3. перен. Підкорятися кому-небудь, чиїйсь волі; // Виражати покірність; запобігати, підлещуватися. П’ять довгих років старанно й сумлінно прислуговував він пану Бжеському, гнувся, терпів грубі жарти і знущання примхливого пана (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4).
4. Бути в зігнутому стані; корчитися. — Одні сплять, а ті гнуться на підлозі, кулаки в голови кладуть (Хижняк, Тамара, 1959, 135); // перен. Не згоджуватися, ухилятися від чого-небудь. — У кого.. ти хліба позичила? — У Микити у Румая. — Довго, мабуть, гнувся — не давав? (Вовчок, І, 1955, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 99.