ГНІВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. гнівля́ть; недок., перех. Викликати гнів, роздратування; сердити. [Явдоха (з докором):] Петрусю! не гніви батька (Мирний, V, 1955, 137); Напевно, спокій І виразність Настиних слів найбільше й гнівили Славка (Коп., Лейтенанти, 1947, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 94.