ГНІ́ВНИЙ, а, е. Який перебуває в стані нервового збудження, гніву. Зоя.. все була сердита, все гнівна, все чогось їй недоставало (Коб., III, 1956, 488); На всіх континентах люблять пристрасного борця за щастя людей — гнівного Тараса Шевченка (Наука.., З 1961, 18); * Образно. Гнівні вітри облягли село (Горд., І, 1959, 153); II Який виражає гнів, перейнятий гнівом. Гнівні слова Шевченка кликали в бій проти царизму, проти панів українських, польських, російських (Корн., Разом із життям, 1950, 6); Урущак блиснув гнівним поглядом на зоотехніка (Горд., І, 1959, 551).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 94.