ГОВІРКИ́Й, а́, е́. Який любить поговорити, охочий до розмов; балакучий. Старі люди говіркі (Барв., Опов.., 1902, 316); Шашло помітив, що навіть завжди говіркий і веселий Шитов стає мовчазним (Збан., Т. Шашло, 1949, 11); * Образно. І наоколо леліє Тільки небо та вода. Тільки небо мовчазливе, Тільки море говірке (Черн., Поезії, 1959, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 100.