ГОДУВА́ЛЬНИК, а. ч.
1. Той, хто утримує кого-небудь. «Годувальником» в сім’ї, як правило, до революції був батько — глава сім’ї, і добробут всієї сім’ї залежав в основному від його заробітку (Нар. тв. та етн., З, 1957, 87); * Образно. Автор [М. Стельмах] зумів.. показати, якою дорогою ціною доставалися народному годувальникові — селянинові — хліб і сіль (Вітч., 6, 1961, 180); // перен. Про те, що є джерелом засобів до існування. У давні часи ліс був чи не єдиним надійним годувальником і захисником народу (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 25).
2. Той, хто годує і доглядає кого-небудь або готує їжу. Слідом за ними [солдатами] з термосами на горбах чвалали ротні старшини, невтомні солдатські годувальники (Гончар, І, 1954, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 104.