ГОДУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. Приймати їжу; харчуватися. Вони росли укупочці, мов ті близнятка, годувалися з однії [однієї] мисочки, спочивали на одній подушечці (Мирний, IV, 1955, 70); — А до того веду, хазяїне, що вдома мої діти вже тиждень хліба не бачили, картоплею годуються (Шиян, Баланда, 1957, 102); * Образно. Годуючись з імперіалістичного корита, націоналістичні запроданці охоче виконують волю своїх хазяїв (Брат., Крапка.., 1959, 30); // Приймати корм (про тварин). — Нас не треба в’язати і годувати, — промовив бик, — бо ми будемо годуватися самі (Калин, Закарп. казки, 1955, 75).
2. Добувати засоби до існування. [Наталка:] Хто живе чесно і годується трудами своїми, тому і кусок черствого хліба смачніший од м’ягкої [м’якої] булки, неправдою нажитої (Котл., II, 1953, 20).
3. Пас. до годува́ти 1. — Наші свині погано доглядаються, препаскудно годуються (Стельмах, І, 1962, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 105.