ГО́ДІ, присудк. сл., розм.
1. Досить, вистачить. На сей раз годі, ніколи, вибачайте (Шевч., VI, 1957, 204); — Гнобили нас. — Годі! Смерть буржуям! (Головко, 1, 1957, 66).
◊ Та й го́ді — і тільки, та й усе. Довго слухав і Бертольдо, Далі мовив на відході: «Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!» (Л. Укр., І, 1951, 369).
2. тільки з інфін. Не можна, немає можливості. Легко сказати, але зробити — годі (Укр.. присл.., 1955, 181); Без наявності найширшого синтезу годі створити образ великої узагальнюючої сили і неминущого, невичерпного змісту (Мал., Думки.., 1959, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 103.