ГО́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до голи́ти 1. На його гладко голеному, червоному і блискучому, як стиглий помідор, виду.. малювалась зарозумілість (Коцюб., І, 1955, 286); Вона [людина] давно не стрижена, не голена і взагалі має вигляд дорожній (Мик., 1, 1957, 345); // у знач. прикм. Кобзар був старий і сивий, з голеним підборіддям і довгими вусами (Донч., VI, 1957, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 106.