ГО́ЛО. Присл. до го́лий 2, 3. Голо і сумно дивляться на мене стіни, сердито глипають похмурі мокрі кутки (Збан., Єдина, 1959, 25); // у знач. присудк. сл. Нічим не вкрито, нічого немає. — Скрізь голо, порожньо [на хуторі]! Ні на чому очей спинити!..Верби в березі над течією ще стримлять, мов позабивані кілки (Н.-Лев., IV, 1956, 82); Було голо і пусто в степу (Головко, 1, 1957, 118).
◊ Гро́шей го́ло — немає грошей. Купив би й село, та грошей голо́! (Укр.. присл.., 1955, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 109.