ГОЛО́ВКА, и, ж.
1. Кулясте чи довгасте суцвіття або кулястий плід окремих рослин на кінці стебла. За шаг паляничка, одна цибулька або головка часнику, ото його харч на ввесь день! (Н.-Лев., І, 1956, 52); На всі боки полетіли збиті головки будяків, покірно лягла скошена кропива (Донч., VI, 1957, 63); * У порівн. Каштан нахабно пняв [пнув] свої тверді пуп’янки, наче головки капусти (Коцюб., II, 1955, 427).
2. Закруглене потовщення кінцевої частини чого-небудь (зубця, стрижня і т. ін.). Рука судорожно стисла срібну головку палиці (Фр., VIII, 1952, 210); Майор ще раз пробіг пальцями навколо патрубка і несподівано натрапив на головку цвяха (Загреб., Європа 45, 1959, 14).
3. рідко. Те саме, що голів́ка. Поведу я коровку до вовка, щоб не боліла головка (Укр.. присл.., 1955, 206); Червона шапочка за ніж! Вцілила вовку в лису головку (Тич., І, 1957, 101).
4. частіше мн. Передня частина чобота, що покриває пальці і верх ступні. Вчитель походив трохи по шкільному подвір’ї, зайшов у свою кімнатку, завісив єдине вікно.. і почав пришивати дратвою головки до халяв (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 112.