ГОЛОП’Я́ТИЙ, а, е, розм. З голими п’ятами, босий. Без чобіт, голоп’ятий, Він поліз по стіні… У гімназії П’ятій Щось мелькнуло в вікні (Бичко, Сійся.., 1959, 395); // перен., зневажл. Про вбогу людину. —Бреши, бреши… Потрібні ото пану Луцеві такі нічліжники, як ти, голоп’яті! (Козл., Ю. Крук, 1957, 374).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 115.